Соціальні мережі, рекламні банери буквально рясніють рекламою у дусі «твоя собака чекає на тебе в притулку». Причому, як правило, робиться це все досить нав’язливо.
Зоозахисники впевнені, що любов’ю й душевним теплом можна відігріти будь-яку заблукану собачу душу. Але професійні кінологи та зоопсихологи в корені не згодні з цим, за що й піддаються остракізму, а часом і відвертій цькуванню з боку борців за права чотирилапих. За цю свою агресію такі активісти отримали в народі прізвисько «зоошиза», і багато хто впевнений, що воно цілком заслужене.
«Рідус» з’ясовував, чи справді можна в домашніх умовах перевиховати вуличного пса, чи все це ігри до першої людської крові.
39-річна піар-менеджерка Олександра Костіна у вільний від роботи час займається волонтерством — допомагає доглядати й прилаштовувати собак, які живуть в одному з притулків на південному сході Москви. Дівчина впевнена, що будь-якому псу буде краще з людиною, коли поруч надійний хазяїн, який не зрадить. Також вона щиро впевнена, що злих улюбленців не буває, агресивними їх робить вулиця й людська зрада.
— Люди викидають собак на вулицю й спокійно з цим живуть, сумління їх не мучить, вони й знати не хочуть, як псам важко. Тому вони й збиваються в зграї, щоб вижити. І агресію проявляють, щоб захиститися. До нас у притулок вони потрапляють голодні й озлоблені, але ми намагаємося зробити все, щоб пом’якшити їх, щоб вони знову повірили людям, — розповідає Олександра Костіна.
Вона вважає, що в проблемі бродячих собак винна людина — погралася з улюбленцем і вигнала його на вулицю. Тому, на думку дівчини, таких людей потрібно штрафувати і зробити так, щоб вони довічно оплачували перебування улюбленця в притулку.
— Ви б бачили, як радіють наші хвостики, коли до них приходиш, виводиш їх на прогулянку, даєш якийсь смаколик! Вони вдячні і в такі моменти по-справжньому щасливі. Хіба можна залишитися байдужим у цій ситуації? — каже Костіна.
У неї вдома живуть дві притулкові собаки й чотири коти, що колись мешкали на вулиці.
Із позицією про те, що любов’ю й лаською можна зробити будь-яку вуличну собаку доброю, вихованою й слухняною, експерти категорично не згодні.
Власниця розплідника кавказьких вівчарок Ірина Купріянова заявляє: закарбування людини у собаки відбувається до 3-3,5 місяців. Якщо в цей період пес не взаємодіє з людиною, то не відбувається формування міжвидових соціальних зв’язків, і надалі налагодити партнерство буде складно.
— Собаки, які народжені й живуть на вулиці без участі людини, і домашні улюбленці — це, можна сказати, різні види в аспекті ставлення до людини й взаємодії з нею. При цьому вуличні чотирилапі демонструють дружню поведінку, щоб випросити їжу, але “демонструють” не означає, що вони справді такими є. Якщо реакція людини не впишеться в очікуване й бажане для них, то вони можуть відреагувати по-різному — від втечі до нападу, — коментує Купріянова.
Вона окремо зазначає, що бездомна собака, яка виросла на вулиці, не потребує людини. Тому справді вірного друга або зручного компаньйона для міського мешканця з таких тварин не вийде, не вдасться його “відігріти теплом душі”. Дресируванням частину проблем вирішити можна, і тут важливо звернутися до дійсно професійного інструктора з дресирування й дотримуватися його рекомендацій, бути готовим витратити багато часу й сил. При цьому результат непередбачуваний, може розчарувати. Максимум, на що можна розраховувати, — якось пристосуватися до спільного співіснування.
— Потрапляючи в умови притулку, собаки відчувають дискомфорт, стрес, вони перезбуджені або, навпаки, пригнічені, у цей час їхня поведінка може значно відрізнятися від тієї, яку вони покажуть, опинившись у квартирі. Насамперед з чим доведеться зіткнутися — це привчання до вигулу на вулиці. Стандартний набір проблем — складнощі з туалетом, гігієною (неможливість підстригти кігті, почистити вуха, оглянути пащу, розчесати), розгром квартири, гавкіт і виття, особливо коли улюбленець сам вдома, бажання втекти, уникнення контакту з людьми, страх різких гучних звуків, — коментує експерт.
Окремо вона зазначила, що стерилізація, якій піддають усіх собак у притулку, часто веде до серйозних ускладнень, зокрема до неконтрольованого підтікання сечі, а це ніяк не лікується. Це означає довічне використання недешевих лікарських препаратів зі змінним успіхом.
— Якщо людина збирається взяти собаку з притулку, то потрібно знати всі деталі й чітко усвідомлювати наслідки цього кроку. Чудово, якщо ви готові присвятити все життя улюбленцю. І треба розуміти, що така тварина через непередбачувану поведінку — величезний ризик для хазяїна, — підсумувала Ірина Купріянова.
З цим погоджується кінолог Віталій Тищенко. Він стверджує, що бродячі собаки ніколи не мали хазяїна: вони народилися на вулиці, там же виросли й там же закінчать свої дні.
— Домашня собака на вулиці довго не живе. Якщо її не врятують вчасно, то її розірвуть свої ж “родичі”, які живуть за законами зграї. Улюбленець, який мешкав усе своє життя поруч з людиною, цих зграйних законів не знає, він слабкий, а слабкого знищують. Тому всі ці розмови про те, що Бобику з притулку, який жив до певного часу на міських околицях, потрібна людина й дім, і тоді він стане добрим, — чиста вода лукавство. Цей самий Бобик не оцінить людської великодушності, — переконаний експерт.
Він зазначає, що на вулиці їхньою кормовою базою є недоїдки, а полюють вони для розваги. Нерідко метою цієї “розваги” стають літні люди, діти — ті, хто свідомо слабший і не може дати відсіч. Як правило, все це закінчується погано для жертви. Крім того, собаки можуть накинутися і на того, хто, на їхню думку, порушив межі території. Порушником може виявитися і дорослий здоровий чоловік, і йому буде дуже складно протистояти агресивній зграї.
— І кого якою любов’ю тут можна перевиховати? До того ж бродячі собаки — пристосуванці, їхня мета — вижити за будь-яку ціну, — стверджує Тищенко.
Природа зоошизи
Невже дорослі, здавалося б, адекватні люди, які всіма правдами й неправдами намагаються прилаштувати притулкових псів, не розуміють простих речей?
Кандидатка психологічних наук Альона Воліна вважає, що так званий зоошиза, або агресивний зоозахист, — біч наших днів. У любові до тварин як такій нічого поганого немає, але нерідко вона набуває крайніх форм, нав’язується оточенню екстремістськими методами. Наприклад, у квартиру, де живе родина, тягнуться кішки, собаки, або вільний час проводиться не з рідними, а в центрах утримання тварин, туди ж перераховуються гроші із загального бюджету без запиту. Такі люди думають, що вже тварини їх люблять просто так.
— Якщо намалювати портрет такого зоозахисника, то в середньому ми отримаємо жінку після 30 років, без будь-яких видатних успіхів на роботі, середньої зовнішності, без цікавих, яскравих захоплень. Зрозуміло, що така реальність влаштовує далеко не всіх, тому відраду вони знаходять у зоозахисті, прирікаючи себе, як їм здається, на “місію з порятунку”. І це місіонерство суттєво піднімає їм самооцінку, їхню роль і місце в житті, — стверджує Воліна.
До того ж такого роду турбота характеризує активіста як виключно доброго, емпатичного, дбайливого й безкорисливого людину. У сучасному світі такими якостями можуть похвалитися далеко не всі, особливо ті, хто зробив хорошу кар’єру й має хороший заробіток. Тому вся ця “турбота” подається як надцінність і дозволяє зоозахисникам почуватися людьми зовсім іншого штибу.
— А це, у свою чергу, змінює їхню поведінку й стосунки з оточенням, яке вони вважають черствим, жорстоким, циничним і жадібним, яке не хоче допомагати нещасним тваринам. І робляться спроби прищепити їм почуття провини за байдужість до вуличних кульок: вони, мовляв, і так настраждалися, а вам шматка хліба шкода. Прийом досить простий, але на багатьох він діє, — каже Воліна.
Вона зазначає, що все це — спроби поставити тварин вище за суспільство й себе нарівні з ними як людей співчутливих і душевних.
— При цьому активне нав’язування вуличних собак людям — ведмежа послуга, зокрема й для улюбленців. Важливо, щоб у людини сформувалося правильне ставлення до чотирилапих. До того ж відповідальне ставлення до тварин — це коли з урахуванням характеру людини, її звичок, способу життя, родини, інших улюбленців підбирається конкретна порода, а потім і конкретна особина. Це довгий, складний процес, яким мають займатися професіонали, а не зоошиза, яка вирішила, що вона все про все знає, — стверджує кінолог Віталій Тищенко.
Наприклад, за його словами, людині, яка веде малоактивний спосіб життя, підійде і собака з відповідним темпераментом. Якщо вона заведе собі активного бультер’єра або хаскі, то щастя такий союз не принесе нікому.
Джерело – https://www.ridus.ru/news/366990